Долиною земного Пекла
Спішу кудись, лечу долиною, А все димить, усе горить. І відчуваю лиш холодні леза спиною, Що увіп`ялися у душу… Так кричать кортить! Та крик ніщо. Навколо ллється сміх звірячий, Неначе й розриває твого серця крик терплячий. Самотній ти посеред підлості і злості, Немов пір`їни твої кості. І вовча лайка вже не порятує, Хоч роздається нічним небом і глухим. Ти дреш намарно горло… Бо ж тебе ніхто не чує! Нікому ти не здався і святим! І горло й спину тре, і сміх у голові бушує, Із пантелику все збива, А біль весь час тупцює Скуйовджене те серце і спустошену душу… Забита пилом голова. Усе димить. Горить долина, пеклом червоніє, Стікає кров, скривавлена спина. Прокляттям тисячі дияволів, неначе той вулкан жевріє… І ноги тонуть… Вверх дорога – це з огидою помішана смола. Усе гудить, вирує, думи вириває І хочеться кричати, Зносити все оце прокляте, Та горло щось здавило й серце вичавляє Чиясь тверда, скелястими твердинями напружена нога… О Боже мій! Я бачу лиш усміхнені картинки, І не чорти, не носять довгії рога. Маскуючись задавлюють, лавиною піску годують ці піщинки! Зібрались заглушити шум моїх бурхливих хвиль Паперові оці, картонні і прості смішинки? Я вип`ю все багно, та не втону! Пройду Ще сотні миль! Ви раните у спину, та з душі моєї не спадуть крихтинки, Багряним діамантом мрій жевріючі вуглинки. Хоч лийте далі в ноги бруд, Я буду завжди йти! Нехай! Ведіть в облуд. Я покладатимуся на запеклу і душевну силу чуд, Жаліючи час, та не клопіткий свій труд. Жага життя! Тримайся волі, Борись! Бо воїн, хоч один, Але ж на бойовім кривавім полі, Біжи вперед! І хай тебе не спинить ані бруду ані крові плин! |
Меню сайту
Пошук
Календар
Архів записів
Наше опитування
Міні-чат
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |