Поезія в прозі

Для читача подається кілька поезій у прозі для ознаймлення. Збірка повинна вийти у липні. Єдине прохання - читати повільно.

Радісний Траур
І. Недосяжність
Ластівочко, я тобі сповив гніздечко над гілляками своїх ребер із свіжо-молочного почуття, що віє омолодженими пахощами хризантем… Досхочу сповідуй свої ласки у моєму духовному гаю… Не клопочись за мою вірність. Адже присягаюсь Господом, що я не з тих, хто дає серце і йде далі, зраджуючи тілом і продаючи душу Диявольським пристрастям. Я тобі відданий цілком, починаючи від пальчиків на ногах до самих висот поезії. Глибина, на якій ти осіла щирим сяйвом своєї делікатної подоби, недосяжна іще будь-кому…
ІІ. Тонкість матерії
Ти найтонша матерія, що пробивалася крізь клапті мого нелюдського єства. Неординарність, котрою сповнюєш мене, це щось більше аніж гарного узору метелик у пустелі! Твій ранішній доторк до мого сонного юначого обличчя це надзвичайність, яку не передати і росинці, що торкається обережно гостреньких боків травички! Шум, котрим сповила лоно моїх чуттів, це грандіозніше, ніж велич будь-яких мелодій… Кохання виплело музу неймовірної казковості із звуків збуджених завжди ненаситного водоспаду, колоритних оспівувань цвіркунами внутрішньої гармонії, віддаленої лагідності побивань пелюсточок, шелестіння міцних листочків на стовбурцях і водночас там скріплені ноти скрипки, арфи, віолончелі… Ці звуки ринуть милою тональністю із наших легень нестримно приємним диханням вічно-закоханих.
ІІІ. Допоки Буревій Сконання
Інколи, коли наш романтичний запал вибухає зсередини фарбами божевілля, мої думки сягають бачення одного непевного жахіття… А що коли у Раю зібрались народи янголят і зараз святкують Радісний Траур? Радісний Траур за тим, що ми викрали з собою на цю планету Ауру Щастя і гуляємо безтурботно, мов малеча, вкрившись під її сіянням аж допоки Буревій Сконання не похитне наші коливання сердечні, накривши сіро-пінистою хвилею смертного штилю...

Пейзаж

На схилі сонце вишиває клаптики теплого затишку нитками проміння… Штиль блакиті, жодних слідів негоди у виразі облич блискучих хмаринок.

Непорушно стигне в долині травичка, де скреготять тільки коники-стрибунці, літають жовті метелики, повзають невеличкі жуки, а вітер і думки не має аби прокрастися до них і потурбувати заспану в гармонії Ідилію…

Чайки розвішують крила у серпневому повітрі й прикрашають краєвид безтурботністю.

Деревам пташечки шепочуть пісні і тим дарують симфонічне задоволення…

Раптом – приступ зворушення. Коричневі коні пронизуючим іржанням спромоглися роздерти тишу літнього степу…

Ба, Тишина не владарює цим царством Спокою, її володарем є Свобода. І її не скинути з престолу, навіть коли прийде загарбниця Осінь. Тут однаково зостанеться щось безцінно-вільне…

***

Коли з`явилась ти в мені… Гімн Кохання здійняв знеможену душу і поволік у небозвід, обвішаний оксамитом сплетених ірисів. Коли з`явилась ти в мені… Бліде гроно серцевого винограду наповнилось пурпуром й стало спілим аби впасти у твої янгольські долонечки. Коли з`явилась ти в мені… Каторга відчуттів перетворилась на забавний танок великого почуття. Коли з`явилась ти в мені… Моє лице похоронило страждання на кладовищі щік, непомітно загрібши сліди. Там тепер цвітуть газони рожевих насолод. Коли з`явилась ти в мені… В мого збляклого життя зродилися легені і я почав дихати твоїми поцілунками. Не зупиняйся, я помру… Але з`явилась ти в мені навіки і не розвіє твоїх парфум смерть. Лише розкине краями, щоби я знов наосліп шукав світом і чекав під аурою мінливих днів і ночей, коли з`явишся в мені ще раз. Ще раз… і безліч разів я народжуся, щоб з`явилась ти в мені.

Мед солодкого кохання

Жевріло сонечко на небі ароматом спілого яблука. Жевріло соковито, наче той поцілунок, що жеврів на щоках моєї коханої. Жевріли багаттям щастя її очі, а з того вогню сипались прозорі сльози. Вони, гарячі, котились на землю і з землі проростали фіалки. Фіолетові пелюстки визрівали і здіймалися над травою гарними метеликами. Летіли до сонця свіжо наспівуючи солов’їним голосочком пісеньки. Долітали до келиха казкового проміння уже кремовими бджолами сяйва і… клали там, мов у вулик, мед. Мед солодкого кохання, що був почерпнутий із квітів сердець закоханих…

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Календар

Архів записів

Наше опитування

Міні-чат

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Гарячий відблиск холодної блискавиці

Поезія в прозі