Зсох

Мої губи зсохлися… Немов рожевії тюльпани,

Аромат котрих забули.

Повз життя алеї любая пройде, мов з місяця біляві зуби стулить

І на мою свіжість і не гляне.

О кохана! Я ж дарований для тебе Богом,

Не береш мене у руки, то стелюся я під ноги,

Оминаєш стороною – я повзу услід тобі, неначе б то чиряк.

Ти біжиш - мене несе весняне листя сповнене надій.

Але ти очима випускаєш блискавиці, наганяєш на дерева криком буревій…

Все ламається, і серця мого тюльпановий келих теж…

                                                           Лежу скривавлений в траві – мертвяк.

Цвіт ще нецілованих пелюсток зсох.

Я бродячою квітиною, не увійшовши у твої легені, - здох.

                                                                                                                                           20. 07. 10