Так
довго, чи так мало? Забагато чи достатньо? Може легко, може важко? Такими
докорами, питаннями мучилось серце автора і близьких читачів до довгоочікуваного
народження його власної книги, частинки душі, подарунку серця свого українській
публіці.
Враховуючи
всі можливі і неможливі затримки у ході видавництва книги, все-таки здійснився намір
божественних сил, небес і всього неземного. Всесвітом промайнув проблиск
відродження поезії, української, сучасної у збірці Василя Багрія «Щасливий
песиміст».
Так-так,
нарешті це збулось, крізь ночі переживань, душевні метастази, крізь переломи
віри в себе та сльози відчаїв таки виринув з-під криги вірний лебідь із
білосніжними крильми надії, чистим серцем, щоби дарувати нам подив, красу, блаженство,
спокій, тишу, крик, любов і ненависть…
Як
довго минали дні, ночі, тижні, місяці. Здавалось і життя не варте тих
невиконаних обіцянок щодо такого довготривалого процесу підготовки до друку,
але коли твої руки врешті-решт відчувають дотик ангелів через посилання слів,
то в мить все пережите стирається гумкою втілення своєї мрії в реальність,
поетичної мрії, особливої, мало кому розуміючої…
Збірка «Щасливий
песиміст» розмалювала цей буденний український поетичний світ своєю незвичайною
барвистістю тонів, заскрипіла відкритими обкладинками та зашелестіла ароматом
свіжих сторінок, 6 лютого 2011 за день до офіційного виходу у люди, за день до
презентації…
Дитя
письменника, поетична книга, влила нових вод у океани літературного мистецтва,
смичково-ніжним звуком заспівала раниму серцю мелодію любові, тепла, осяяння і
сили слова…
Перші
5 примірників були видані ще місяць тому, так ніби сам Ангел-охоронець,
вислухавши усі прохання, подарував найдорожче та дозволив відчути безцінне і 14
січня з’явились перші книги. Сьогодні вічні слова любові, пекельні викрики
ненависті, патріотичний дух України, філософія буття людини, бурхливий крик
моралі, брудний вигляд вульгарності, солодкий шепіт кохання, страждальний голос
невзаємності, свіжий подих природи можна відчути на сторінках «Щасливого песиміста»…
Краса не повторюється, крізь століття аромат не розвіюється, слова не
переписуються, вони клеймом лишають на дні душі вічними квітами любові, які
жодні перепони не підвладні стерти з лиця землі…
